Читання 31.03.2020
03.04.
Літературне читання
Тема: Олександр Довженко. Зачарована Десна (уривки)
1. Робота із скоромовкою.
- Подивись відео 1 раз
- Повторюй скоромовку разом з відео 3 рази.
2. Ознайомся з короткою біографією письменника на с. 103 (нижче)
Олександр Довженко (1894-1956)
Народився на Чернігівщині в сім'ї хлібороба. Маленький Сашко змалечку любив рідну землю. Батько й мати були неписьменні, а дід, колишній чумак, умів читати. У сім'ї любили жарти, цінували дотепне слово.
Олександр Довженко відомий усьому світу як кінорежисер, сценарист, актор. Він вважав, що митець покликаний показувати світові, що є прекрасним, що прекрасне є найбільшим і найвеличнішим з усіх благ. Таким величним і прекрасним благом є життя, щастя людини. Життя і в радості, і в смутку треба цінувати. Цінувати кожну його мить. Прикро, як говорив Олександр Довженко, що «так багато краси марно проходить мимо наших очей».
3. Прочитай уривки з автобіографічної кіноповісті Олександра Довженка на с. 104 - 106 (нижче)
Кіноповість - це повість, що створена для постановки кінофільму.
Зачарована Десна
Збирались ми на косовицю завжди довго. Вже було сонце зайде, а ми ще збираємось. Що клопоту, а лайки, мати лає когось, потім, побачивши мене, як заголосить:
-Уже на возі, ой!.. Малого хоч би не брали! Комарі з'їдять!
- Не з'їдять, цілий буде, - сердиться батько.
- Так утопиться в Десні, от щоб я пропала, втопиться!
- Не втоплюся, мамо!
- Невіглас! Упадеш там з кручі в прірву, ой лихо мені!
- Ну, мамо, чого б я падав з кручі... годі...- я трохи не плачу.
- Так косою заріжешся. Кажи, будеш плигати поміж косами?
- Не буду! Ой їй же ти богу - не буду!
- Брешеш! Сашечко, останься дома, - благає мене мати.
- Там так страшно в кущах!
- Не страшно, мамо.
- Там же ями в озерах!
- Я не полізу в яму.
- Та гадюки там у лісі, ой!
-Ну, мамо, годі... ат!
- Не їдь-бо, синочку. Не пускайте його!..
На моє щастя, на материні прохання ніхто не звертає уваги. Батько востаннє оглядає воза.
- Чи все взяли, що треба?
Все взяли: картоплю, цибулю, огірки, хліб, казан, велику дерев'яну миску, волок, рядно, косарський прилад, граблі - все вже на возі.
І ось відчиняються ворота, мати хреститься і щось приказує, коні рушають - ми їдемо.
Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий.
Довго вириватимусь я в дорогу, поспішаючи в тривожну далечінь. Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці. Всі покидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль. Тільки я ще нічого не знаю про се.
Я лежу на возі. Навколо, спинами до мене, дід і батько з косарями. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер. Віз наш увесь дерев'яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казати, притягає грім. До Десни верстов п'ять дуже складної дороги. Переїхати треба дві великі калюжі з гнилицями, що ніколи не висихали, два мости, потім знову одну гнилицю, потім два хутори з собаками і село Мале Устє по вузесеньких вуличках, далі треба їхати вздовж річки крутим берегом і боятись, щоб не перекинутись у воду, потілі треба було брати праворуч униз і з розгону - через річечку бродом, далі на гору і з гори, і знов на гору і з гори, а далі праворуч раз і другий, і знов понад річкою між осик і дубів, і вже аж там, над самою Десною, було моє царство. (...)
Чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу. Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом з налш, і я непомітно лину в сон, щасливий.
Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс - все блищить і сяє на сонці. Стрибаю з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода, ласкава, солодка. П'ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда по сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс - гриби. У лози - ожина. В кущі - горіхи. В озері воду скаламучу - риба.
Отак я раюю днів два або три, аж поки не скосять траву.
4. Розглянь ілюстрацію до твору.
— Кого художник зобразив на ілюстрації? Які кольори він використав?
— Який настрій вони створюють? Як передають характер твору?
— Які рядки твору проілюстрував художник?
— Які відчуття викликає ілюстрація?
— Кого художник зобразив на ілюстрації? Які кольори він використав?
— Який настрій вони створюють? Як передають характер твору?
— Які рядки твору проілюстрував художник?
— Які відчуття викликає ілюстрація?
5. Словникова робота.
- У тексті тобі зустрілися слова, значення яких ти не знаєш. Прочитай їх уважно.
Волок — мотузок, за допомогою якого перетягують копиці сіна або колоди з одного місця в друге.
Рядно — вид простирадла або покривала з ряднини.
Висип — смуга нанесеного водою піску.
Невіглас — неосвічена, незнаюча людина; неук.
Верства - тут: давня назва міри віддалей.
Гнилиця - невелика ділянка землі з мулом, яка не засихає.
6. Тести
Волок — мотузок, за допомогою якого перетягують копиці сіна або колоди з одного місця в друге.
Рядно — вид простирадла або покривала з ряднини.
Висип — смуга нанесеного водою піску.
Невіглас — неосвічена, незнаюча людина; неук.
Верства - тут: давня назва міри віддалей.
Гнилиця - невелика ділянка землі з мулом, яка не засихає.
6. Тести
Комментарии
Отправить комментарий